Рік до парламентських виборів — своєрідна точка відліку для українських партій і політичних еліт, які моделюють свої стратегії на 2006 рік. Парламентський забіг-2006 буде особливим: домінуючими гравцями виступлять сили, які перемогли в президентських перегонах-2004, крім того, політичні гравці змагатимуться в новому форматі — в умовах пропорційної виборчої системи. Поки що неясно, якими будуть лінії конкуренції на виборах і хто стане головною опонуючою силою президентської партії. Як відомо, розколи на електоральному майданчику зазвичай зумовлені двома типами конфліктів. З одного боку, це може бути ідеологічний розкол — наприклад, вічний конфлікт між лівими та правими, з другого — конфлікт у середовищі політичних еліт. У обох випадках з’являється база для створення партійно-електоральних проектів. Еліти беруть на себе роль суб’єктів електоральної політики і при цьому визначають меню уподобань для виборців.

Останніми виборами з відтінком ідеологічності були президентські вибори 1999 року, коли меню уподобань вибудовувалось за лінією: реформізм Кучми проти лівого консерватизму Симоненка. У парламентських виборах 2002 року був уже закладений конфлікт еліт: «партії влади» — адміністративного блоку «За єдину Україну» та «партії опозиції» — широкої коаліції ідеологів і прагматиків із «Нашої України». Парадокс 2002 року виявився в тому, що цей конфлікт не вирішився електоральним шляхом (за підсумками виборів не виявилося безперечного переможця), а перенісся в стіни парламенту. На президентських виборах 2004 року конфлікт знову спалахнув, але вже між двома кандидатами — В. Ющенком і В. Януковичем. Цього разу елітний розкол вирішився шляхом залучення на майдани мас, які примусили еліти розпочати переговорний процес і досягнути певних домовленостей.

У 2006 році політичний клімат буде іншим — несприятливим насамперед для СДПУ(О) та Партії регіонів. Водночас не можна говорити, що президентські сили та розбудовувана партія «Народний cоюз «Наша Україна» (НСНУ) почуватимуться зовсім комфортно. Адже питання про партійність влади залишається невирішеним, воно лише перейшло з площини надпартійності (під цим гаслом минула вся епоха Кучми) в площину напівпартійності, або, точніше сказати, партійності «пліч-о-пліч» — Президент Ющенко і поряд із ним партійна сила.

«ПАРТІЯ» ДОМІНУЮЧОЇ КОАЛІЦІЇ

Pages: 1 2 3 4