Східні європейці чи західні слов’яни: проблеми ідентичності у Центрально-Східній Європі(I)

Після падіння Берлінської стіни у 1989 році соціалістичний табір кинувся урозтіч від колишнього слов’янського центру у Москві. Стратегія самостійних дій країн Східної Європи здавалася набагато ефективнішою з точки зору розбудови національних держав, адже навіть Вишеградська четвірка відмовилася від спільних дій з входження до НАТО і ЄС

Після того, як у травні 2004 року до Європейського Союзу приєдналися нові країни, постає питання про те, хто проживає на території цих країн – новопосталі європейці, модернізовані слов’яни чи національно орієнтовані жителі самостійних національних держав. Наскільки сильною є їхня ідентичність? Врешті, коли ми говоримо про європейську або слов’янську ідентичність, варто зважати на те, що обидві ідентичності прив’язують населення держав до конкретних ціннісних просторів, які виходять за межі національних кордонів. Відповідно, це накладає свої обмеження у використанні цих ідентичностей для досягнення своїх власних національних інтересів.

Ідентичність: з якого боку підступитися?

У сучасній українській гуманітарній традиції прийнято визначати націю як деяку етнокультурну спільноту, яка об’єднана спільною територією проживання, усталеними формами господарювання, культурою, традиціями, релігією, мовою і самоназиванням. Популярність цього підходу, який носить назву примордіалістського, пояснюється ідеологічною кон’юнкутурою та “соціальним замовленням”, метою якого є легітимація новоствореної української держави історичними аргументами. Тому в цій традиції є дуже популярними історичні розвідки про укрів, арійців, містичні зв’язки Трипільської культури з сучасним українством. Вони покликані відновити багатовікову спорідненість між тими, хто населяв нашу територію багато століть, а може й тисячоліть, тому з сучасною державою Україною, тим самим доводячи право українців на самостійну державу. Через це навіть державна політика майже в усіх галузях схилялася до етноцентризму (майже впритул наближаючись до гасла “Україна – для українців”), яка врешті вилилася в так звану “шароварність”, постійне нагадування про сумнівну багатовікову спадщину, ідеалізацію козацтва тощо.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11