Зустрівшись із російськими олігархами, Ющенко отримав лише тактичну перемогу над Путіним. Стратегічний прорив був би можливий, якби Ющенко запропонував росіянам нові правила гри влади і бізнесу.

Віктор Ющенко формує нову зовнішньополітичну традицію — дивувати російського колегу напередодні двосторонніх зустрічей. То призначить Тимошенко прем’єром, то запросить до Києва сусідніх олігархів, які за хутором Михайлівським іменуються «лідерами російського бізнесу». Останнє дійство на тлі рівновіддаленості, якою займається у себе Володимир Володимирович, виглядає особливо зухвало.

З одного боку, нічого екстраординарного в березневому візиті Путіна до Києва немає. В Україні пройшли вибори. Обрано нового президента. Не дивно, що керівник найближчого і головного партнера нашої країни наносить візит новій владі. Найближчим часом ми побачимо й інших сусідів — близьких і далеких. Тобто візит має швидше протокольне, ніж практичне (у звичному нам розумінні цього слова) значення. З іншого боку, навіть у цьому абстрактному значенні візит надзвичайно важливий, оскільки є складовою нової зовнішньої політики, яку, вочевидь, має намір проводити Київ. І запрошення провідних бізнесменів до Києва є яскравою ілюстрацією цієї політики. Щодо Росії вона передбачає вихід з існуючого де-факто режиму «особливих відносин» і підвищену активність, роботу «на запобігання».

Слід зазначити, що вже сама по собі зміна зовнішньополітичної тактики, навіть без зміни змісту внутрішньої і зовнішньої політики України, загнала Кремль у глухий кут. Адже очевидно, що в Москві донедавна розглядали «близьке зарубіжжя» виключно як об’єкт, а не як суб’єкт політики. Росія просто не готова до того, що щось незалежно «ворушитиметься» поруч з нею. Схоже, саме ці міркування збереження статус-кво змушували Кремль підтримувати на президентських виборах Віктора Януковича. І ось тепер все змінилося. Цей факт офіційний Київ щосили прагне довести до російських колег.

Щодо зустрічі з російськими олігархами, то припущення сусідів про те, що Ющенко таким чином подає зашифровані сигнали українським олігархам (мовляв, не товаришуватимете зі мною — запросимо росіян), є натягнутим. Така версія, можливо, мала б право на існування, якби акули російського й українського бізнесу були колегами. Але це не так. Російські олігархи мають досить незалежні джерела існування, передусім природні ресурси. А українські олігархи позбавлені такої розкоші. Вони цілковито залежні від влади фігури. Загалом «взяти під контроль» цю публіку не становить жодних труднощів. Та й сам факт, що крім запеклих ворогів нової влади на зразок Медведчука — Суркіса всі інші наввипередки поспішають до Ющенка, щоб запевнити його у своїй лояльності, свідчить багато про що.

Pages: 1 2